м. Копичинці, Чортківський р-н, Тернопільська обл.

Полянська Ганна матір Захисника, присвятила своє життя вихованню тьох діток. Батько Полянський Володимир працював у КП "Екосервіс"

У 2005 році пішов до першого класу середньоосвітньої школи №2. Там запам'ятався як веселий та кмітливий учень.

У 2014 році Іван закінчив дев’ятий клас. Згодом продовжив навчання у вечірній школі, поєднуючи його з роботою. Попри зайнятість, знаходив час для спорту — найбільше любив заняття на турніку та брусах. Іван мав щирий, врівноважений і доброзичливий характер. Його поважали друзі, цінували за відкритість і чесність. Він мріяв подорожувати світом, відкривати нові країни й пізнавати життя у всій його багатогранності.

У 2020 році Івана призвали до армії. Він проходив службу в лавах Національна гвардія України у місті Харків. Три місяці навчався на кінолога у місті Золочів. Іван дуже любив тварин, тому свідомо обрав саме цей напрям служби. Свої обов’язки виконував відповідально та сумлінно. Восени 2021 року він повернувся додому після завершення служби.

24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення. Уже наступного дня Іван добровільно поїхав до військкомату. Його слова назавжди залишилися в пам’яті рідних: «Хто ж як не ми? Ми маємо захищати нашу Батьківщину». 27 лютого 2022 року він став до лав 45-та окрема артилерійська бригада. Перший бойовий виїзд відбувся на початку березня — до Харків. У квітні 2022 року бригаду направили на Херсонський напрямок. Іван брав участь у визволенні Херсон. Влітку він приїжджав додому у відпустку. Розповідав про згуртованих і щирих людей Херсона, згадував бойових побратимів. Особливо — про одного з них, якого врятував після ворожого обстрілу їхньої позиції. Іван щиро радів, що побратим вижив. У жовтні 2022 року бригаду перекинули на Донецький напрямок. Вони брали участь у боях за Соледар. Іван також виконував бойові завдання в Лиман, Слов'янськ та Краматорськ. У грудні 2022 року його направили на навчання до Львова. За три тижні Іван успішно завершив курс і склав іспити на відмінно. 18 січня 2023 року він повернувся до своєї бригади, а вже 19 січня виїхав на чергове бойове завдання. Іван ніколи не боявся труднощів — завжди прагнув їх подолати. Міг постояти за себе і за друзів, говорив правду відкрито й сміливо.

Навіть у найважчі часи Іван залишався світлою та сильною людиною. Він жив із вірою у перемогу, у мирне й незалежне майбутнє України. Поспішаючи між боями та короткими відпочинками, знаходив час подзвонити рідним і запевнити: «У мене все добре». Він мріяв про прості речі — побути з родиною, встигнути на день народження брата, обійняти близьких.