народився 10 червня 1967 року в Казахстані. У 70-х роках разом із батьками переїхав в Україну, де й розпочалося його життя, сповнене тепла, музики та праці.

Навчався у Новопокровській НСШ №2, закінчив 8 класів, а далі — середню школу з виробничим навчанням, після якої отримав атестат і водійське посвідчення. Уже в дитинстві Андрій виділявся серед однолітків щирістю, доброзичливістю та великою життєвою енергією. Він мав музичний слух, самостійно опанував музичну грамоту й навчився грати на баяні.З дитинства він був особливим: привітний, відкритий, завзятий. Його душа звучала музикою, і навіть без спеціального навчання він зміг опанувати баян, зачаровуючи слухачів своєю грою.

У рідному селі його добре пам’ятають як юного музиканта у першому вокально-інструментальному ансамблі «Юність» Новопокровського будинку культури. Чорнявий кучерявий парубок за ударною установкою – це образ, що досі живе у спогадах односельців.У юності він став учасником першого вокально-інструментального ансамблю «Юність» у Новопокровському будинку культури. Всі пам’ятали чорнявого хлопця за ударною установкою — енергійного, щирого, закоханого в музику. Після школи вступив до культпросвітнього училища по класу баяна, однак змушений був перервати навчання через сімейні обставини.

Після школи Андрій вступив до культпросвітучилища, аби розвивати свій талант. Але життя внесло свої корективи: сімейні обставини змусили його залишити навчання і піти працювати водієм, як і його батько. Він розвозив хліб, і ця праця була для нього не менш важливою.

Його життєвий шлях повів крізь водійську працю — спочатку на хлібному фургоні, потім у театрі, куди доля все ж повернула його до мистецтва. Працюючи водієм у Новопокровському народному театрі, він відкрив у собі акторський талант, який помітив режисер. Андрій активно грав у виставах, згодом став помічником режисера. Коли театр закрився, повернувся за кермо — цього разу вже як водій шкільного автобуса у селі Тритузне.

Та коли війна постукала у двері, Андрій, не вагаючись, став на захист своєї землі. Його сини, Юрій і Сергій, також стали на захист України, але їхні бойові дороги пролягли окремо. Вони служили в різних частинах, проте всі троє – батько й сини – відчували невидимий зв’язок, що єднав їх у спільній боротьбі за рідну землю. Андрій ніс службу у в/ч 4958, виконував обов’язки водія 2 відділення 1 взводу 3 піхотної роти піхотного батальйону дислокувалася в Олександрії Кіровоградської області. Але незабаром отримали наказ вирушити на передову.Перед відправленням на фронт він приїхав додому – на одну єдину ніч. Він обіймав рідних, вдивлявся в їхні очі, наче запам’ятовуючи кожну мить