Володимир народився 13 травня 1975 року в с. Соколівці Ярмолинецького району

Старший син Сергій 1996р. теж військовий. Воював у АТО на Донецькому напрямку 8 місяців, тепер у ремонтній військовій частині. Часто виізджає на передову з побратимами, щоб відремонтувати понівечену ворогом техніку. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Молодший син Микола талановитий, малює як Божою рукою, намалював портрет батька, щоб назавжди носити його образ у серці.

Після завершення навчання у школі вивчився на столяра. Робота з деревиною - це те, що він по-справжньому любив. Виготовляв на замовлення вікна, двері, столи, бесідки. Хоча доводилося працювати на різних роботах - на хлібзаводі, заправці.

Починав свою службу у часи АТО з Оріхово-Донецького 5 червня 2015 року. Пройшов з важкими боями всю Луганську і Донецьку область. Був від снарядного удару важко контужений, 2 рази поранений. Вижив. Короткотривала реабілітація і повернення знову до побратимів, за яких стояв горою. Пройшов з ними у важких боях аж до Горлівки. «На війні є свої правила - виконуй, хочеш жити - працюй», - ці неписані його правила добре знали побратими і дали йому позивний «Голова», бо він завжди, як командир взводу думав, якби сховати, забезпечити, спасти життя своїм воїнам. «Я взяв у матері сина живого, я повинен його повернути живого і неушкодженого», - це був для нього непорушний закон. 3 2021 року в складі 24 ОМБр імені короля Данила виконував завдання із захисту України на Луганському напрямку. Був командиром кулеметного взводу. Мав позивний «Голова». Як командир Володимир думав найперше про те, щоб зберегти життя своїх бійців. Сам неодноразово був поранений та контужений, однак залишався в строю. Дружина Наталя, яку Вололимир жартома називав офіційно по батькови, спробувала зауважити йому, коли закінчувався контракт, що може досить, відпочинь. «Як лишу хлопчиків... Вони як мої діти. Треба їх підтримати». Його відповідь - це батьківська турбота про майбутнє і велика порядність справжнього Команлира. Молодий воїн Ігор розповідає про Володимира: «Ми пішли забирати поранених побратимів і попали під шквальний вогонь противника. Дяля Вова вогневою підтримкою переключив ворога на себе. Ворог став нещадно обстрілювати його і ми змогли забрати поранених. Я знаю, що такі як він у важку хвилину ніколи не кинуть нас».

На початку повномасштабної війни Вололимир, разом із своїми бійцями перебував на позицІях населеного пункту Новоолександрівка, що на околицях багатостраждальної Попасної Луганської області. Якраз цим бійцям одним із перших прийшлося приймати ближні бої з ворогом, який з початку березня здійснював спроби захопити опорний пункт. Без відпочинку, без ротації Володимир із побратимами вступили у велику затяжну війну. Скільки треба мати сили волі, енергії і почуття відповідальності, щоб незрушимою скелею стояти за свою землю.